Суббота, 09 июля 2022 12:04
Оцените материал
(1 Голосовать)

ВИКТОРИЯ КОРИТНЯНСКАЯ
ВIКТОРIЯ КОРИТНЯНСЬКА

ЗАВЕТНОЕ ЖЕЛАНИЕ ЮНОГО АНГЕЛА
рассказ

Это было недавно: вчера, а может, позавчера. Один ещё очень юный ангел захотел остановить войну на Земле. Он был умён и находчив и перепробовал все чудеса, которые знал, но война продолжалась… Тогда на высоком облаке он выложил из камешков пять букв и сел рядом в надежде, что созерцание страшного слова поможет ему исполнить заветное желание.

Дни сменяли ночи, ночи дни, а юный ангел всё сидел и думал, думал… А потом вдруг сотворил чудо – стёр у страшного слова первую букву. Не будет слова – не будет войны, был уверен он, но война на Земле не закончилась… Ангел стёр еще одну букву, но и это не помогло… Тогда в слезах он пришёл к учителю…

– Ты можешь называть войну, как угодно, – выслушав ученика, ответил тот, – Можешь называть её «мама», «мир» и даже «Бог», но она всё равно будет продолжаться до тех пор, пока души нападающих будут полны невежества, зависти и злобы.

– Но что же делать? – вскричал юный ангел.

– Сеять в них любовь…

– Так почему же вы не сеете?

– Мы сеем… Но только… где взять столько ангелов на небе?..

7 мая 2022 г.


ПЕРШИЙ ТРОФЕЙ
оповiдання

 

Ґрунтова дорога лісом була суха та розбита технікою. Танк з-за цього повз і хитався, мов корабель під час шторму.

– Б**ть, – роздратовано промовив кремезний боєць в панамі, що сидів біля танкової башти, – что за конченная страна, как не поле, так лес, а Васёк?

– Ага, поскорее б село, пожрать охота…

– Шаман, – гукнув в кабіну той, що був у панамі, – посмотри, скоро уже?

– Километров шесть…

– Е**ть-копать…

Дорога попереду різко повертала убік, і танк, випускаючи клуби диму, заревів, намагаючись вирватися з глибоких колій на рівне узбіччя. Коли йому це вдалося, він помчав густою порослю чагарників.

– Стой, б**ть! – заволали, не встигаючи ухилятись від гілок, військові, – Стой!

Танк зупинився.

– Тек-тек-тек! – в тиші раптом голосно та зле затріскотіла над ними маленька пташка. Вона сиділа на верхівці куща й напружено вдивлялася чорними блискучими оченятами в солдат і залізного монстра.

– Закрой е**ло, укропская птичка! – закричав Васьок.

– Привал! – скомандував боєць в панамі. Він перший зістрибнув з танка на землю та зник в тих самих чагарниках, де все ще перелітала з гілки на гілку стривожена птаха.

– По ходу у неё там гнездо, – сказав він, коли повернувся.

– Тек-тек-тек! – продовжувала невдоволено тріскотіти пташка, різко сіпаючи хвостиком, і той – чорний зверху та яскраво-рудий знизу, мерехтів кожного разу, мов малесенький вогник.

– Шаман, завали её, б**ть! – наказав Васьок.

Шаман, який вже майже виліз з башти, невдоволено поліз назад.

– Видит Бог, укропская птичка, мы не хотели тебя убивать, но ты первая к нам полезла… – низько вклонився Васьок пташці, потім, кривляючись і розмахуючи, мов диригент, руками, скерував танк на ціль та голосно прокричав:

– Прямой наводкой, пли!

Постріл гучним громом розірвав лісову тишу, жовтогаряче полум’я з димом радісно вирвалось з танкового дула на волю, в гущині чагарників ображено скрикнуло й затріщало скалічене дерево, посипались на землю здійняті в повітря відірвані гілки та листя.

– Ану-ану? – щез в кущах Васьок, – В яблучко! А вот и твой первый трофей, Шаман, – голосно зареготав він, піднявши залишки маленького гніздечка над головою, – Яйца, к сожалению, ты раз**ашил, так что пожрёшь уже в селе…

Шаман та боєць в панамі дружньо підхопили його регіт. Здається, ніколи в житті вони не були ще настільки щасливі…

Квітень, 2022 р.


Я ХОВАЮ ТЕБЕ, В
IЙНА
оповiдання

Вчора Софія піймала війну. Як тільки перші снаряди прилетіли в село, вона зарізала півня, поклала його в сараї та сіла чатувати, бо знала – війна обов’язково прийде, щоб взяти свою здобич – першу пролиту в селищі кров. І дійсно, війна не забарилася, вийшла з лісу, худорлява й чорна, як та смерть, якою і була насправді… Повела головою, засувала широкими ніздрями, втягнула в себе повітря і здригнулась, заплющила очі, мов кицька, від солодкого присмаку крові в повітрі, і попливла повільно, повз хати, прямісінько до Софійчиного сараю. Дорогою зупинялася часто та прислухалась тривожно, бо була ще молода, боязка і полохлива… А як прийшла, скрипнула тихенько дверима, хотіла схопити закривавлену птицю та не встигла – опинилась в мішку. І тієї ж миті змовкли постріли, і впала на селище тиша…

А зранку раненько, ще сонце не встало, пішла Софія з доньками ховати війну на перехресті… Йшли селом мовчки, старша – Надія, крокувала попереду, тримала в руках запалену свічку, за нею Софія – тягла мішок з війною, а потім, з гіллям та лопатами – Віра й Любов.

– Помалу, тут вирва… Обережно, не впадіть… – шепотіла інколи Надія матері. Та кивала мовчки – намагалась втримати ношу, що пручалась та вигиналась, гарчала, сичала й скиглила…

В передсвітніх сутінках вийшли на розбомблене перехрестя доріг.

– Копайте! – звеліла Софія.

Доньки спустились у вирву, ґрунт – вологий, м’який, піддавався легко…

– Вже можна кидати, мамо, – вилізли скоро з ями.

Софія зіштовхнула мішок вниз, війна, вдарившись об землю, зойкнула і замовкла…

– Я ховаю тебе, війна, тут, на перехресті доріг, у вирві від бомби, що впала з твоєї волі на мою землю. Я ховаю тебе зараз, на світанку, щоб ніхто не знав, де твоя могила… – промовляла Софія, загортаючи руками разом з доньками яму.

– Я ховаю тебе, війна, міцно зв’язану, щоб ти ніколи не змогла вилізти звідси, засипаю тебе землею моїх пращурів і вкриваю твою могилу білим цвітом абрикоси, яку посадив мій дід, і яку зламав вчора з твоєї волі снаряд… – б’ючи гілки одна об одну, струсила Софія на землю квіти абрикосові.

– Хай пелюстки вбитого тобою дерева стануть тобі саваном, хай родюча земля України перетравить тебе і поверне світу зеленим паростком, хай кров безневинного півня буде твоя остання здобич. Хай буде так! – піднялась з землі Софія.

– Так буде… – луною обізвались Віра, Надія й Любов.

Світало. Небо за лісом горіло. То сходило над Україною сонце.

– Червоне – на вітер… – глянувши увись, мовила Софія. І пішла повільно… Краєм розбитої дороги, поміж вирв, до своєї хати…

Доньки в довгих сорочках, мов білі великі птахи, йшли повагом за нею.

Квітень, 2022 р.

 
Прочитано 132 раз

Оставить комментарий

Убедитесь, что вы вводите (*) необходимую информацию, где нужно
HTML-коды запрещены

 



Рейтинг@Mail.ru
Яндекс цитирования